Одна з важливих рис будь-якого твору — з’явитися вчасно. Watch Dogs 2 вийшла за три тижні після того, як хакери захопили контроль над мільйонами підключених до мережі пристроїв і перенаправили їхні потужності у DDoS- атаки. Нічого серйозного, окрім короткочасного падіння мережевих сервісів та урядових сайтів, не сталося, проте нам укотре показали вразливі місця “інтернету речей”. Єдина екосистема пристроїв, розумні будинки, холодильники/тостери під Windows 10 (у продажу з наступного року) — всі вони вони хоч і створені для нашої зручності, завжди підлягають ризику, варто комусь отримати ключ від усіх дверей.

Watch Dogs 2 завітала якраз вчасно. Це криве дзеркало, покликане оголити і висміяти ті речі, посеред яких ми зараз із вами живемо. Це гра, яка ледь не щохвилини каже вам “Ну, поглянь, яка я класна! Диви, що я вмію! Заціни оцю штуку!”, випромінюючи нездоровий ентузіазм. І трясця, заперечувати не вдається — Watch Dogs 2 дійсно класна.

4YDOVO

Ми прощаємося з похмурим Чикаґо з першої частини і мчимо на інший кінець Штатів, де нас чекає сонячне Сан-Франциско, тутешня ланка організації DedSec і підступна корпорація Blume, якій наші хактивісти тицятимуть в колеса щоразу більші палиці.

Новобранцем DedSec стає наш персонаж — Маркус Голлоуей, кмітливий, спритний і чорний. Основне завдання молодика — своїми діяннями надихати інших встановлювати собі на телефон додаток DedSec, завдяки якому наші хакери активно назбирують потужності на свої DDoS-атаки.

Watch Dogs 2 не використовує свою тематику, немов дешеву яскраву обгортку. Гра просто живе цією соціокультурною актуальністю — розробники взяли всі найгучніші газетні заголовки останнього року і перетворили їх на повноцінні місії. Нечесні політичні ігри кандидата в президенти, злив у мережу листування голів кінокомпаній, жорстка критика популярної псевдорелігійної секти, ненависний зажерливий фармацевт, якого почали ненавидіти ще більше, коли він придбав єдиний примірник невидааного реп-альбому — все це і багато іншого дозволяє Watch Dogs 2 бути рідкісним звіром серед ігор: блокбастером, який має що сказати.

І хоча обрамлення місій взяте із нашого життя, загалом гра все ж тримається канону молодіжних пригод — є лиха система, а ми, такі всі молоді революціонери, йдемо проти неї і звільняємо людей від інформаційного гноблення. DedSec — це такі собі ідеалізовані лицарі двійкового коду, які вберігають мирян від свавілля корпорацій там, де закон безсилий; це кінцева форма еволюції ґік-середовища, де художники й програмісти знайшли свою хвилю і отримали змоги відчиняти будь-які двері.

Хоча якщо по правді, то DedSec попри всю свою грайливу натуру — хулігани, які з наростанням обертів стають фактичними злочинцями й інформаційними терористами. А масштаби ростуть колосально: спершу наші герої розважалися, зірвавши зйомки кінотрешовиння, потім лізуть у інфонутрощі приватних організацій, технологічних корпорацій, державних установ тощо; їхні дії зачіпають спершу окремих суб’єктів, місто, згодом цілу країну і навіть… Коротше, якщо вам на певному етапі здалося, що ось вона стеля і далі розганяти нашу хактивістську діяльність нема куди, розробники приготували для вас приємну несподіванку.

Гаразд, творці Watch Dogs 2 все ж не ризикнули грати з вогнем і глибше копати тему тероризму (з ХСОМ 2 була та ж біда). Проте їм вистачило сталі в кутасиках, аби натиснути на інші больові точки сучасного супільства. Взяти хоча би расизм — мотив настільки заїжджений в іграх, що вже аж нудить. Та Watch Dogs 2 смалить по-чорному, виставляючи “Мафію 3” з її застережними написами беззубим немовлям.

От як зазвичай виходить з чорними та веселковими персонажами? Їх вставляють “шоббуло”, аби підлизати відповідній публіці та показати, мовляв, дивіться, які ми всі толерантні розробники і дбаємо про зовнішнє різноманіття. На ділі це всього лише формальність, яка ніяким чином не впливає ні на самого персонажа, ні на історію взагалі. Зміни йому стать, расу чи орієнтацію — особливих наслідків не буде.

В Маркуса геть інша ситуація. Колір його шкіри фактично слугує зав’язкою всіх його пригод у Watch Dogs 2 — наглядова система ctOS 2.0 визнала Маркуса потенційним злочинцем тільки через те, що він чорний. Колір його шкіри активно форсує добру жменю їдких реплік і навіть тонких “великодок” (як-от про Kinect і афроамериканців). І коли гравець вже достатньо наситився самоіронією чорнявого протаґоніста, виринає сюжетна місія в приміщенні тутешнього аналога “Google”, де стає менше жартів, а більше серйозного показу того, що чекає не-білих у великих корпораціях. Одним словом, Watch Dogs 2 каже токенізму ні — забери у Маркуса його расову приналежність, усе безнадійно розсипається.

Не залишилися розробники осторонь питань трансгендерності та, на секундочку, аутизму. Свого часу в Assassin’s Creed: Syndicate був персонаж шостого плану — жіночка, яка вважала себе чоловіком. Серйозно, якби розробники на кожному кроці не волали: “Дивіться, у нашій грі є транс!”, в житті би цього не помітив. Творці Watch Dogs 2 діють тонше — жодних афішувань, жодного тицяння гравцеві під носа. Просто є собі персонаж, він з цим живе і виглядає його ситуація доречно. Все, кінець.

З аутизмом те ж саме. Колись. пригадую, була крива забавка Amy — типу як про дівчинку-аутистку, хоча після побаченого у грі здавалося, у неї значно серйозніші діагнози. Watch Dogs 2, у свою чергу, видає нам на другопланову роль хлопчину-аутиста… ну і власне все. Гра не виставляє його як щось екзотичне — Джош просто є, він з цим живе, спілкується з іншими людьми, розвивається і нехай крихітно, але все ж розширює свої соціальні можливості з плином гри.

Але грець із соціальною тематикою, Watch Dogs 2 справді розцвітає у своїй художній частині. Вперше з часу появи Marc Ecko’s Getting Up: Contents Under Pressure  з’явилася гра, настільки міцно вшита в культурний контекст своєї доби. Watch Dogs 2 глузує над хіпстерами, але разом з тим усміхається їм, адже що поробиш, такі люди існують і нам від них нікуди не дітись. Watch Dogs 2 глузує над спільнотою відеоблоґерів, які готові стати сусідами Боба Губка, щоби лишень назбирати собі переглядів та підписок. Watch Dogs 2 б’є у промежину всіх сучасних молодих поетів (до цього на таке зважилася, але у значно м’якшій формі, лише Grim Fandango). Але є і ті, кого Watch Dogs 2 безмежно любить — ґіки.

Ця любов інколи струменить так сильно, що її можна з монітора долонею витирати. Клієнт місцевого таксі, який шукає свого робота на ім’я Джонні-5, суперечка про Чужого і Хижака за кілька хвилин до небезпечного завдання, місцевий аналог КІТТ — це лише верхівка айсберґа. Трясця, в певний момент Watch Dogs 2 не просто пародіює Бівіса й Батхеда, а робить це смішно. Ну а вже відомий трейлер іншої гри Ubisoft, який ми викрадаємо в одній з місій — це нова вершина ігрового постмодернізму.

KPACU8O

У березні я хвалив ігровий світ The Division за його маніакальну деталізованість та напрочуд живе “мертве” місто. Watch Dogs 2 зневажливо пхикає і показує справжній клас. Сан-Франциско у цій грі, звісно, відтворений не повністю — лише частка південної затоки, район Марін, Окленд та міні-версія Кремнієвої долини. Втім, де бракує масштабів, розробники відпрацьовують деталями.

Цей світ яскравий, живий, по вінця наповнений молодечим шаленством, як і належить реальному Сан-Франу. На стінах намальовані цілі полотнища вуличних художників. Вулицями блукає публіка різного рівня чудесатості: на Марін біля яхт-клубу ошиваються піжони та старпери зі своїми дружинами, а біля приморського селища саморобних халуп — сквотери, напівголі дівчатка та інші любителі свободи й легких наркотиків. У багатих районах куди не плюнь — срані хіпстери та туристи зі селфі-палицями. У бідних — голі бомжі (ну як голі, в шапці та черевиках), бандюки та 50 відтінків бидла немитого. А от у “веселкових районах”… Ні-ні, я краще промовчу.

Світ Watch Dogs 2 — найкращий серед усіх ігор Юбі та й загалом здатен заткнути за пояс решту відкритих світів, залишивши собі єдиним конкурентом GTA V. Ключем до цього є не лише присутність в обох іграх моделі “я знаходжу дрібні побічки, блукаючи світом, а не вони самі позначаються на мапі”, а й присутня у Watch Dogs 2 система жестів. Маркус має 6 соціальних дій, але їхня контекстність дозволяє генерувати сотні кумедних ситуацій. Скажімо, якось я підбадьорив одного вуличного музиканта і він заграв іншу, драйвовішу мелодію. Інший музикант на аналогічну дію змовк і висловив невдоволення. Літній дядечко в розкішному костюмі поліз битися, щойно я зробив комплімент його дружині. А коли мій Маркус став танцювати поруч якогось фріка у шубі та стрінгах, той радісно вигукнув і почав тверкати.

І серед завдань (особливо побічок), і серед просто блукання вулицями трапилося достатньо речей, які важко описати без бризкання слиною від захвату. Ну а що? Watch Dogs 2, при всій присутній серйозності, в першу чергу хоче, щоби ми тут розважались і ніяк не обмежує нас у цьому. Скажімо, звичні для урбаністичного сетингу місії таксиста у Watch Dogs 2 в принципі не передбачають просто їзди з точки А в точку Б — нам завжди трапиться в кращому випадку дивак/ютубер/ґей, в гіршому — таємний споживач місячного пилу.  Десь у цьому місті садові гноми затівають постання і підкорення людства. Леонардо да Вінчі реінкарнував у подобі Ренча. А ще тут можна знайти джип із “Парку Юрського перiоду”, який замість клаксона видає рев тиранозавра. Одним словом, розробники себе не обмежували і трешували, як могли.

KPYT0

Власне, на відміну від першої частини, яка все ж була грою про найманця з диво-смартфоном, Watch Dogs 2 — це справді гра про хакерів. Хай інколи вона перегинає палицю з карикатурністю а-ля фільм “Хакери” з Джонні Лі Міллером і Анджеліною Джолі, розробники все ж надали Маркусові та його друзям достатньо технічних вмінь, аби взагалі позбутися потреби застосовувати зброю. Так, у грі є вогнепал (і що прекрасно, ми його роздруковуємо на 3D-принтері у штабі DedSec), але наголос завжди робиться на безкровному досягненні своєї мети. Фактично кожне завдання, де нам треба кудись проникнути, можна легко провернути завдяки радіокерованим машинці й дронові, котрі фактично є повноцінними ігровими персонажами. Ба більше, трійця “Маркус-дрон-машинка” — новий крок триперсонажного ігроладу GTA V.  Грамотна їхня координація часто дозволить викрадати потрібні дані, взагалі не заходячи у захищене приміщення. Ну і провертати все максимально тихо.

Тут варто сказати дещо про стрільбу. Так, виглядають роздруковані й розмальовані пукалки класно (і назви в них кумедні), проте з бойовою системою тут усе доволі печально. А щонайгірше, вона посилає під три чорти цілісність цієї гри. Усе, що є хорошого в тутешніх місіях, миттю випарується, щойно ви почнете вести відкритий бій і накликати на свою голову копів/бандюків. Це тупо, це незручно, це повністю руйнує того Маркуса, якого розробники намагаються нам подати дійсно цікавим і продуманим персонажем. Можна повірити, що Маркус дистанційно підриватиме ворожі гранати в кишенях, підроблятиме інфу, щоби по якогось з охоронців приїхали поліцаї або каральний загін бандитів. Можна повірити, що він сам за допомогою шокера і кулі на мотузку знешкодить десяток тренованих бійців. Але коли цей хлопчина носить зоною і пуляє з ракетомета по ворогах… до біса цю рванину.

Watch Dogs 2 краще проходити навіть без шокера, без єдиного пострілу. Так ви отримаєте максимум ігрових вражень, будете уважніше вивчати середовище і шукати можливості для усунення чи обходу ворогів. Це дає більший виклик. Це допомагає повірити у цей світ і відчути себе кмітливим і лайтовим хакером. Так, у грі є кілька місій, які провокують і ледь не закликають взятися за вогнепал, але навіть їх можна подолати без жодного пострілу. Так і робіть.

З коопом та ж сама річ — від нього можна отримувати задоволення, але не сказати, що він дійсно потрібний грі. Як і шутерування, мультиплеєр більше шкодить Watch Dogs 2, ніж допомагає. От ходиш ти собі такий вулицями, гладиш собак, читаєш чужі повідомлення чи обираєш ракурс для селфі, аж раптом звідки не візьмись… Спільні завдання ще так-сяк тримаються купи, але от змагальний компонент взагалі ні до чого.

Ігроладно Watch Dogs 2 зірок з небес не хапає: за винятком таємного хакерування з допомогою дрона машинки, тепло відгукнутися нема про що. Що стрільба, що кооп — посередньо реалізована данина моді, а не потрібний для гри компонент. Навіть керування авто хоч і суттєво поліпшилось порівняно з першою частиною. не має чим похизуватися.

Зате Watch Dogs 2 бере іншим. Хорошим сценарієм, яскравими персонажами, колоритним Сан-Франциско, численними алюзіями, своєю соціальною активністю. Watch Dogs 2 — це неймовірна скарбниця міських історій, подібних якій знайти важко. Це чергова перлина віртуального туризму, в яку хочеться повертатися знову і знову. А найголовніше — це неймовірне узагальнення нашого часу з усіма його тарганами. І якщо мене колись попросять назвати твір, який демонструє ґік-культуру нового тисячоліття у всій її красі, я назву дві речі — “Скотт Піліґрим проти всіх” і Watch Dogs 2.